✍️ Автор і Кароока
— Тицяй щоб переглянути.
Гарного читання😊
Код серця (Архітектура почуттів)
Навколо тиша, місто засинає,
А в голові думок стрімкий потік.
Чому один кохає і чекає,
А інший зраджує і губить лік?
Кажуть, любов — це хімія й гормони,
Що мов тварини, нам аби інстинкт.
Що нами правлять писані закони,
І ми безсилі змінити алгоритм.
Ось хтось поїхав десь у відрядження,
Побачив спідницю — і вже "поплив".
То не любов, ілюзія ганебна,
То слабкість тих, хто розум відключив.
Він каже: "Серцю, друже, не накажеш",
А я кажу: "Ти просто слабкий юзер".
Якщо ти сам собі шляху не вкажеш,
То в грі життя ти вічний лузер.
Бо мозок наш — комп’ютер, надпотужний,
А ми — адміни власних почуттів.
Союз будує той, хто є свідомим,
Хто код любові сам собі упплів.
Я — архітектор власного кохання,
Я знаю, де є баг, а де є фіча.
Це не лиш удача і не сподівання,
Це праця й вибір, дивлячись у вічі.
Хто знає, як зламати — той і захистить,
Бо знає всі вразливості системи.
Я обираю не інстинкту мить,
А вирішення вічної дилеми.
З Поліною ми щастя будували,
Не на піску, а на міцнім цементі.
Ми інстинкти разом подолали,
Щоб не губитись в цьому сентименті.
Тож не кажи, що все вирішує природа,
Що ми раби бажань своїх тілесних.
Свідомий вибір — ось твоя свобода,
У світі почуттів, таких чудесних.
Це не випадковість, і не маячня.
Любов — це код, що пишеш ти щодня
© AuthorChe | АвторЧе
24.12.2025
Філософський вірш про любов як свідомий вибір, а не лише інстинкт. Проводиться аналогія з комп'ютерним кодом, де кожен є архітектором власних почуттів.
#Філософія
#Любов
#Життя
Тіні, що (не) зникають або ж уявний друг
Вночі сиджу, навколо знову тиша,
Думки, як тіні, по стіні пливуть.
Дорослі ми, і серце стало тихше,
Забули те, у чому справжня суть.
Колись ми бачили, чого немає нині,
Невидимих супутників своїх.
То не ілюзії були людині —
То світ, що заховався від усіх.
Гортаю сторінки, шукаю змісту.
Чи то уява, чи послання з вишини?
У Євангелії від Матвія, чисто,
Писали, що то Ангел, а не сни.
Історія, мов пазл, складає факти:
Єгипетський смішний, гримасний Бес.
Він захищав малечу від терактів
Злих духів, що спускалися з небес.
І Тауерет, мов бегемот, стояла,
Вагітних і дітей оберігала.
На Сході, де ріка тече у вічність,
Джізо-монах стоїть, як вартовий.
Він душі діток переводить в іншу дійсність,
Щоб демон не чіпав їх, бо він злий.
А індіанці знали «Little People» —
Маленькі люди, сильні і швидкі.
Вони для нас невидимі, як попіл,
Але ведуть заблудлих крізь віки.
Та раптом... Холод. Світло блима в лампі.
Здається, хтось у куті шарудить.
Психолог скаже: «Травми на етапі»,
Але душа від жаху аж тремтить.
Не всі ті друзі світло нам дарують.
Ти відчуваєш погляд? Він не твій.
Є ті, що твою душу конфіскують,
Обмінюючи спокій твій на гній.
Як Чонсі — той ведмідь, що наче м’який,
Але всередині — безодня і пітьма.
Він знає твій секрет, твій страх усякий,
І виходу з цієї гри нема.
Він живиться тобою, він — павук,
Що тягне жили з твоїх власних рук.
Він не піде, він в голові засяде,
І розум твій повільно, тихо вкраде...
***
...Стоп. Видихни. То все лише кіно.
То фільм жахів, що грає на емоціях.
В реальності такого не дано,
Не варто жити в цих страшних пропорціях.
Я краще згадую про фільм, де є надія,
Де «Уявні друзі» — то не зло, а світло.
Де є мета, де є дитяча мрія,
Яка в душі дорослій знов розквітла.
Вони чекають нас, коли ми виростаєм,
Сумують, що ми стали «ділові».
Що ми про диво геть не пам’ятаєм,
Втопившися в буденній голові.
Як Беа, дівчинка, що бачить їх серцями,
Я хочу вірити, що це не маячня.
Що хтось невидимий стоїть за нами,
І береже від болю нас щодня.
Це міст у світ, де ми були собою,
Де ми не знали зради і брехні.
Де друг уявний був тобі стіною
У найстрашнішій, темній боротьбі.
Тож, може, це не вигадка, а диво?
Проекція чи Ангел — все одно.
Головне, щоб ти прожив щасливо,
Відкривши в серце заперте вікно.
Дякую тобі, мій друже, де б ти не був,
Я знаю, що і сам такого маю.
Що в самоті колись мене почув,
І досі від негод ти захищаєш.
© AuthorChe | АвторЧе
21.12.2025
Роздуми про уявних друзів дитинства, їх міфологічне коріння (ангели, Бес, Тауерет, джизо) та застереження про темні сутності, які можуть живитися страхами.
#Філософія
#Життя
#Думки
Колись давно і я тебе кохала
*Вірш написаний на реальний сюжет. За мотивами нічного листування*
Задумалась над тим, щоб дещо написати.
Бо вночі мовчання роздира мене.
Надіюся, що вранці не буду шкодувати,
секрет цей серце ломить, нехай цей біль мине.
Згадую я перше фото й перші смски,
гадала, що ти зайнятий, хлопчина діловий.
Здавався самовпевненим, хтивим, трохи дивним.
Та час знімає маски — ти ближче, більш простий.
Сміялася спочатку: "Який він загадковий",
слова твої здавалися тепліші і справжніші —
мов нова реальність, це було чудово.
Й побачила тебе я краще, цікавіше.
А очі твої, ніби — пастка...
захоплюють мене й тримають.
Серйозність там й грайливість одночасно —
дві протилежності, що рівень "між" шукають.
Волосся твоє — для мене наче житнє поле,
і кучері там є, коли бува пряме.
На вітрі дуже гарно здіймається угору,
так хочу доторкнутися, почухати тебе.
Про шию твою й руки я хочу теж сказати:
шия довга, горда, образ гостроти.
Надійні, сильні руки, що вміють гарно грати —
і водночас холодні... в цьому увесь ти.
Ти мені подобаєшся, прям як є, такий.
Який же милий ти, коли уранці сонний.
Буваєш і розпатланий, для душі простий —
худенький по природі і заодно високий.
Пишу я ці рядки і думаю: що далі?
Ти реаліст й романтик — дві крайності в одному.
Зараз лишень хочу ніжно обійняти...
Боюся лиш одного — отримати відмову.
© AuthorChe | АвторЧе
10.09.2025
Ніжний спогад дівчини про зародження почуттів до хлопця: від перших смс і вражень до захоплення його очима, волоссям, руками та бажання обійняти.
#Любов
#Життя
Стражі і Знання, історична подорож в минуле.
На ліс впала тиша, неначе стара хустка.
Косарі полем ходять, шепочуть, і працюють.
А я там на порозі, переді мною пустка.
І згадую про "Стражів", які знання дарують.
Колись дуже давно, спустились на Хермон
200 Стражів Божих, і кожен склав присягу.
Кожен розумів, що йде попри закон,
що не мають більше вони до раю шляху.
Один з них Азазель, ковальства вчив з вогнем,
від тоді й ремесло людей тих зіпсувало.
І війною всі з щитами і мечем,
за золото і землі вбивали й помирали.
Ще були нефіліми, велетні жорстокі,
то були діти Стражів і людей.
Їх голод рвав поля, і втрати мав високі
для населень та простих земель.
І знову ремесло, що лікувать могло,
в війну, у бій пішло із тими ворогами.
Щоб більше тих страждань на планеті не було,
щоб знову мир і спокій в природі панували.
То вище книга Єноха про це розповідала,
то є частина біблії, не та, що канонічна,
Але тут міфології нам не вистачало.
Бо деякі тут збіги знайшов я історичні.
В грецькій міфології були собі Титани,
які також були спускались з неба.
За них тоді і страх і горе панували,
але не всі такі. Тут розібратись треба.
Кронос то жахливий, батько-канібал,
що жер своїх дітей і панував над світом.
Титана Прометея жорстоко покарав,
за те, що він вогонь відкрив найменшим своїм дітям.
Прикований до скелі він на муки вічні,
за те, що ремесло він людям дарував.
Якщо ви тут читаєте, значить не все-рівно.
Дякую усим, хто майже дочитав.
В біблії потоп був, як сильне покарання,
таке я також бачив в історії Пандори.
Де було також зло, тяжке протистояння,
де Боги оновили все, щоби почати знову.
Очищення процес, відпустка у Тартар
для тої злої сили, що землю заселила.
І кожній зліїй силі бракло своїх чар,
ніхто ще тої пастки алгоритми не зломили.
І таких збігів купа. Шукати головне.
Тим паче 'інтернети' вам в цьому допоможуть.
Але у вірші цьому суть не тільки це:
знання то цінна штука, з нею всяке можуть.
Знання - двосічний дар, не чиста нагорода,
моментами то зброя й буває навіть гріх.
А також при належному користуванні насолода,
яка дарує щастя, мир і сміх.
© AuthorChe | АвторЧе
05.09.2025
Міфологічна подорож, що порівнює біблійних Стражів (Книга Еноха) з грецькими Титанами. Роздуми про знання як двосічний дар, що може бути як благословенням, так і прокляттям.
#Міфологія
#Філософія
#Життя
Тиша
Тиша густа, мов тінь старого дуба,
В'язне в голові і сковує, як пута.
Немовби хтось невидимий, з-під груби,
Вдивляється в цю душу і підлива отрути.
Дратує тиша, в'ється, як змія,
По кутах затишних, по стінах мовчить.
Вона – це не спокій, загроза своя,
У ній не мовчання – ця тиша кричить.
Годинник тік-так – ритм дає,
Підкреслює порожнечу, що всюди цвіте.
І хочеться крикнути, хочеш любові,
Щоб розірвати цю тишу, що душить, що б'є.
Але тиша в'язне, глибока, незрима,
І лише у вухах луна тихий звук.
Дратує, бо в ній – безмовна єдина,
Таємниця якась… Чекаєш на стук.
Лише чуєш тиск, коли все мовчить,
Серця стукіт стає все сильніше.
А як ті монахи змогли в келії жить?
Але в їхній мудрості значно складніше.
Так що ж таке тиша, чому вона є?
І вухо чому нам дратує вона?
Бо звук є по собі, як знак: щось живе.
Як не чуєш нічого — живого нема…
© AuthorChe | АвторЧе
19.02
Психологічний вірш про тишу, яка дратує, душить і кричить. Протиставлення тиші як загрози і як спокою, згадка про монахів і пошук живого звуку.
#Життя
Нічні косарі
Тиха ніч лягла над полем, світ не ворухнеться,
Місяць, ніби серп косаря, гострим лезом гнеться.
Важко дихає земля, неначе в сні тривожнім,
А вдалині легкі шуми і чує їх не кожен.
Тіні постають із ночі, серед трав високих,
Що це – вітру тихий плач, чи, то може, кроки?
Змах коси он промайнув, падають стеблини,
Нічні косарі працюють, покутують провину.
То душі тих, хто не зкосив, хто залишив поле,
Праця не завершена, нема спокою в долі.
Не живі, не мертві – вони тінями стоять,
І в тих полях своїх забутих вони собі не сплять.
На кожному – сорочка біла, як місяць холодна й бліда,
І очі пусті, як нічне небо, де сонця нема і сліда.
Кожен з них працює мовчки, не промовить слова,
Косити поле, це здається, їх єдина мова.
Коса в руках, мов тиха лють, в руках міцно тримають,
Як обітниця, як доля, яку не обирають.
Їхні рухи, точні й чіткі, ніби час зупинився,
І навіть вітер у траві у шані захилився.
Вони працюють до світання, до першого променя дня,
Бо коли зійде сонце ясне, закінчиться мета.
І тіні згаснуть, на полі лишиться трава,
А ті, хто бачив нічних косарів, забуде про те, що бува.
Коли ж почуєш їх звук, тихий шурхіт сінний,
Не зупиняйся, не оглядайся, бо тут нічний господар – їхній.
Бо нічні косарі – це праця й поле мальовниче,
І кожен шурхіт уночі, це поле їх так кличе.
© AuthorChe | АвторЧе
8.11
#Фольклор
Фольклорний вірш про містичних істот — нічних косарів, душі тих, хто не завершив свою справу. Вони косять траву вночі до світанку, і зустріч з ними віщує небезпеку.
Теорія життя
В лабіринтах снів душа блукає,
Спогади - мов листя що спадає.
Минуле уходить, майбутнє приходить,
Старе не зника, бо його переродить.
То минуле шепоче, то майбутнє кричить,
А реальностей безліч і душа там летить.
Смерть - лиш ілюзія, перехід в новий сон,
Прокидаєшся, чуєш будильника дзвон.
"Це був лиш сон!" - тихо скажеш собі,
Але це - новий світ, який звичний тобі.
В цій грі без кінця - ти є вічний гравець,
Суїцид - не фінал, а лиш чіт у триндець.
Ризикуєш прокинутись там, де все гірше,
Де вся біль і страждання стануть ще більше.
Хто жив благородно - той вище злітає,
І нові сюжети життя відкриває.
Рівень - це нова цікава історія,
Нові персонажі, нова траєкторія.
Нові закони і правила нові,
Нове усе і навіть код крові.
"Який сенс життя?" - питання зникає,
Бо жити щоб жити, кожен тут має.
І моментами жити кожної днини:
Кохання, родина і звершень вершини.
Насолоджуйся грою, лови кожну мить,
Бо наступне життя по-новому звучить.
По-новому в усьому: в відчуттях і в думках.
Побажання там інші і інший там страх.
Тож цінуй це життя, його барви яскраві,
Бо наступне життя, то є нова вистава.
В системі безкрайній - ти актор і глядач,
будь хто: лицар, поет, чи трюкач.
© AuthorChe | АвторЧе
29.07.24
#Життя
Філософська теорія реінкарнації та сенсу життя. Життя — це сон, смерть — перехід у нову реальність. Заклик цінувати кожну мить і жити гідно, бо наступний рівень залежить від вчинків.
Dreams Lover
Вночі, коли реальність відступає,
Я поринаю в лабіринти снів.
Картинки ті, як спогади, зринають,
Але зранку тануть серед днів.
Не кожен бачить кольорові мрії,
Є ті хто спить у в темряві німій.
Чому ж так відрізняються надії?
І що ховає сон в тайні своїй?
Бував я птахом, вільно ширяючим,
І житнім колосом нерухомим.
Відчував щастя і біль, кохаючи,
І вмираючи, знов ставав бадьорим.
Можливо, сни – це двері в інші світ,
Де душі блукають вільно, без тіла.
А ми – мандрівники, що пішли у політ
І в кожнім сні шукаєм свого діла.
Сьогодні був я воїном безстрашним,
Що захищав свій край від ворогів.
І світ я бачив поглядом відважним,
Де кожен подвиг – то безцінний спів.
Такий могутній, вільний і живий,
Я зрозумів, що мрії – це дар вічний.
В снах ми творимо свій світ новий,
Де кожен з нас і сильний, і величний.
© AuthorChe | АвторЧе
29.07.24
#Мрії
Ліричний вірш про сни, які є дверима в інші світи. Автор ділиться досвідом польотів, перевтілень і висновком, що сни — це дар, де кожен може бути сильним і вільним.
Лист за потойбіччя
Чи досягнуть мої слова інших світів,
де плине час трохи інакше?
А й як дійдуть, хто б зрозумів
мої слова і мову нашу?
В цім світі тлінному, де все руйнує прах,
Де смерть безжалісно ширяє навкруги,
Ми шлях незвіданий торуєм через жах,
Щоб стати ближче до високої мети.
Час плине, наший, швидкоплинно,
так йде, й не встигнеш оглянутись.
Навчання, праця, дім, родина,
лишається лиш озирнутись.
А там, у цьому потойбіччі,
можливо все іде інакше.
Живуть у часі повільнішім
щоби життя пізнати краще.
Немає війн і катастроф.
Гармонія і світ в природі.
Де люди хочуть знов і знов,
принести мир в усі народи.
Як надіслав цей лист я вам,
мені лист-відповідь прийшов.
Де дали настанову нам:
*Врятує світ ваш тільки "01101100011011110111011001100101"*
© AuthorChe | АвторЧе
27.04.24
#Шифр
Фантастичний вірш-послання в потойбіччя, де час плине інакше. Містить загадковий код у двійковій системі, що перекладається як 'love' — намёк на те, що любов рятує світ.
I miss you..
Сумую по тобі, кохана.
А сніг все пада монотонно.
Коли ти мні не пишеш зрання,
зникає настрій в щіль бездонну.
Давно не бачились з тобою.
Листи твої вже не приходять.
А я пишу листи від болю,
що серце крає, не проходить.
Одного дня не дочекаюсь
й на птаха собі обернусь.
Я трохи божевільний, каюсь,
але до вас я доберусь.
На світанку прилечу,
загляну у твою кімнату.
Побачу вашу я красу
і буду дуже дуже радий.
Якщо помітиш птаха в небі,
що за тобою вслід летить,
не бійся, то є білий лебідь,
що не зумів без тебе жить.
© AuthorChe | АвторЧе
07.01.24
#Любов
Сумний вірш про розлуку з коханою. Автор сумує, чекає на листи, і мріє обернутися птахом (білим лебедем), щоб прилетіти до неї. Сповнений туги та ніжності.
Очі, що змінили життя
Коли ми лежали на снігу,
я подивився в твої очі.
Й заснув, немов, у цім життю
та зрозумів, що ніц не хочу.
Достатньо лиш тебе зустріти,
достатньо міцно обійняти.
Не вмів раніше гарно жити,
а зараз можу я сказати,
що є щасливим, бо ти поруч.
Що я є другом не важливо.
Коли від тебе йду ліворуч,
про інше думать нема сили.
Як в сніг сьогодні разом впали,
тебе тримав, сміялись разом.
Знов твої очі зчарували,
що впав від ваших рук одразу.
Ніхто мене ще не валив,
а ви змогли, одна єдина.
Скажу: раніше я не жив!
А зараз я жива людина.
Не бот, не робот, не программа.
Я твою душу відчуваю.
Ти неначе промінь гамма,
аж в саме серце потрапляєш.
З тобою я ожив, живу.
Можливо, ти не зрозумієш.
Ти одне з див, які збулись.
Ти мою душу теплом грієш.
© AuthorChe | АвторЧе
29.11.23
#Життя
#Любов
Вірш-зізнання про момент, коли погляд в очі коханої на снігу змінив усе. Автор відчуває, що до цієї зустрічі не жив по-справжньому, а тепер ожив завдяки її теплу.
Я бачив диво
Я бачив диво увісні,
спустилось з неба янголятко.
То явилась ти мені
і назвала зайченятком.
Надворі ніч,всі тихо сплять,
а ми з тобою на алеї.
Нам зорі ніжно мерехтять
і очі твої кришталеві.
Ми попід берегом пішли.
Місяць сяяв на Дніпро.
По шкірі сироти пройшли,
коли відчув твоє тепло.
Пішли ми просто по воді.
За руку ти мене тримала.
Не мав такого я в житті..
Вода неначе желем стала.
Прийшли на острівець чарівний,
пісочок чистий, гарний ліс.
Світлячки літають дивні,
в кущиках пробіг десь лис.
Ось до галявини дійшли..
Ти сяяла молочнобілим.
На травицю разом впали.
Обійняв твоє я тіло
і ти мене поцілувала…
На щічках виднівся румянець)
Мені триндець як тепло стало.
Я запросив тебе на танець.
Ми босими кружляли на траві,
на фоні нам лиш тиша грала.
Щасливими були з тобою,
я хочу щоб ця мить тривала.
Ми знову впали на траву.
Я зазирнув у твої очі.
Побачив я душі красу
і зрозумів, що ніц не хочу..
Мені комфортно із тобою,
коли ти поруч є — радію.
Але не завжди ти зі мною,
тому частіше таки мрію.
Тебе кохаю, янголятко,
найкраща ти з усіх мені.
Щоразу, як лягаю спатки,
тебе чекаю увісні🤗
© AuthorChe | АвторЧе
14.10.23
#Любов
#фантазії
#Життя
Фантастичний сон-подорож з коханою: прогулянка по воді, чарівний острів, танець на траві. Яскрава романтична фантазія з елементами казки, де автор почувається щасливим і зігрітим.
Чи можна мені тебе вкрасти
Чи можна мені тебе вкрасти
вночі в парку прогулятись?)
Я зміг би тебе обійняти,
можливо і в квача погратись.
Кататимемось на качелях,
десь в небі зірочка впаде.
І буду я радіти знову,
бо доля нас разом зведе.
Чи можу я тебе забрати
поки всі сплять, на ніч одну.
В щічку разок поцілувати,
провести місяць вдалину.
Чи можна разом, на човні,
втекти подалі від усіх.
Побути разом із тобою,
радіти від очей твоїх.
Втекти на острови, за море:
де буде тільки наш пікнік,
де відсутнє людське горе,
де ми досягнем щастя пік,
де збуваються бажання,
де нам з тобою буде добре,
де ми забудем про страждання
і сонце не зійде на обрій..
Чи можна мені тебе вкрасти
вночі в парку прогулятись?)
Я зміг би тебе обійняти,
могли б на міст разом піднятись...
© AuthorChe | АвторЧе
01.09.23
#Любов
Грайливий романтичний вірш-запрошення на нічну прогулянку, підкорити серце дівчини, втекти на човні на безлюдний острів, де тільки двоє і вічне щастя.
Притча про Смерть
Смерть до коваля прийшла
і принесла свою косу.
Вона зовсім не страшна,
на очах її видно сльозу.
Коваль став й перелякався.
Боявся він коси тієї.
На коліна впав, зізнався,
що чекав він зустріч з нею.
Смерть тихенько запитала:
"—Як гадаєш, скількох вбила?)
—Я думаю людей не мало
твоя коса занепастила...
—Я не вбиваю, ви самі!
Ці війни, катастрофи, битви..
Не вбила жодного в житті,
хоч лезо і було як бритва.
—Було? Давай я підклепаю.
Мені не важко то зробити.
Всеодно часу не маю,
хоч й ненабридло мені жити..
—Дякую, я це й хотіла.
Ти будеш жити, не нервуй.."
І впасти їй аж закортіло.
"—Я посиджу, а ти майструй.
Чому лякаєтесь мене?
Я не вбиваю! Я веду..
Це ви вбиваєте себе.
Самі робите біду.
Була вродливою колись
І навіть часто посміхалась.
Не мала я тоді коси
і люди мене не жахались.
Й мене зробили винною
сказавши, що вбиваю.
І я тепер заплакана
в сльозах лице ховаю.
—Стривай-но, зачекай!
Чому ти є з косою??
—Бо дорога в рай
заросла травою..."
©AuthorChe | АвторЧе
14.08.23
#Життя
#Фольклор
Філософська притча, де Смерть приходить до коваля з косою. Вона зізнається, що не вбиває, а лише проводжає, і люди самі винні у своїй загибелі. Коса потрібна, щоб косити траву на шляху до раю.
Одностороннє кохання
Тебе я, любий, не кохаю,
для тебе другом буду я.
Не злись ти, зла не побажаю,
і знай, що я вже не твоя.
Я не кохаю, бо зарано.
Навіщо зараз це мені?
Я ліпше вивчусь, буде файно,
піду по своїй течії.
Можливо щось я відчуваю,
але не впевнена, пробач.
Чи то є дружба, чи кохаю,
для мене друг ти є ту мач.
Якщо катую, вибачаюсь,
але то не моя провина.
Не можу в тебе закохатись,
не можу, бо я ще дитина.
Не хочу я то відчувати,
не в тобі річ, так склалося.
Не хочу в самоті страждати
як ти, бо закохалася.
Ти кажеш, що я як Говерла,
яку ти хочеш підкорити.
Але не дійдеш ти до жерла,
не зможу я тебе любити.
Ти гарний друг, я подруга,
ми добре поладнали.
Ти винен сам, що полюбив.
Тебе я не кохала.
© AuthorChe | АвторЧе
01.07.23
#Любов
Відповідь дівчини на нерозділене кохання. Вона пояснює, що не готова до стосунків, бачить хлопця лише другом і просить не страждати, бо це не його провина.
Місто спить, навколо тиша...
Місто спить, навколо тиша...
Тихо цвіркуни нам грають,
В полі десь пробігла миша,
Горобці вже не літають.
Чисте небо, гарні зорі
і одна з тих зір упала.
Мир в країні, день удома
мале дівчатко загадала.
Війна прийшла, забрала все...
Будинок, рідні, друзі, школа.
Надія в тих очах живе,
бо страх вона переборола.
Військові наші, добровольці
уночі не завжди сплять.
Наші друзі й охоронці,
попри страхи йдуть воювать.
Одна на двох у них там чашка
і окопи для спання.
Замість подушок в них каска,
а замість постілі — земля.
Не кожен розуміє й бачить,
що війна на дворі йде.
Що на битві є в нас втрати,
щоб у вас було тут все.
Мир дається дуже тяжко,
там замість постілі земля.
Одна на двох у них там чашка
й окопи мокрі для спання.
© AuthorChe | АвторЧе
15.07.23
#Життя
#Війна
Патріотичний вірш про контраст мирного міста і війни. Спокійна ніч змінюється горем, а військові в окопах ціною життя боронять спокій цивільних.
Вночі один сиджу
Вночі один сиджу,
холодно де серце;
під краплями дощу
воно більше не б'ється.
Втрачаю трохи віру
і надію у житті.
Немає більше міри
у болю відчутті.
Кохана моя не кохає,
а дружба.. то замало.
Друзів вже немає
і пусто на кварталах.
Але ця тиша вабить.
Нікого тут немає.
Ніхто тут не завадить,
все в купі я тримаю.
Тиша, спокій, я.
Навколо ні душі.
Лише, одне ім'я
лунає в голові.
Ну як ім'я... надія:
можливо, є кохання.
Можливо, знайшов ту,
з ким каву вип'ю зрання.
Тоді сердце заб'ється
і на місця все стане.
Світло знов проб'ється,
на серці лід розтане.
©AuthorChe | АвторЧе
04.07.23
#Любов
#Життя
#Фантазії
Ліричний вірш про нічну самотність, втрату віри та надію зустріти ту, з якою серце заб'ється знову. Тиша стає другом, а ім'я коханої лунає в голові.
На берегу все парами идут
На берегу все парами идут,
а я один на лавочке сижу.
Надеюсь, может, где-то ждут,
один на солнышке грущу.
Хотел бы выйти я с тобой,
но ты не хочешь, как всегда.
Услышали бы волн прибой,
"не с ней" ответила судьба.
Я на тебя не злюсь, родная,
не обижаюсь на тебя.
Просто, знаешь ты.. такая...
слов нету, просто, у меня.
Люблю тебя я безконтрольно,
хочу пишу.. и даже если нет.
Но без тебя родная, душе больно.
для лечения мне достаточно "привет".
Вновь поддаюсь я своим чувствам,
я слаб, с тобой стал уязвим.
Ведь ты мне — эталон искусства,
а я.. дружок ещё один...
© AuthorChe | АвторЧе
21.06.23
#Любов
#Життя
Вірш про самотність на березі моря, де всі йдуть парами. Автор сумує за коханою, яка бачить в ньому лише друга, але йому достатньо її 'привіт', щоб полегшити біль.
Я люблю.. Кохання трохи тліє
Я люблю.. Кохання трохи тліє.
А ти лиш подруга, так само я тобі.
Ти унікальна, ти — джерело надії,
Ти тепле сонце у мої похмурі дні.
Твої очі, тіло, дивний гумор
Приручили, вкрали мою душу.
Твій погляд мене вводить в ступор:
Як риба я, що потрапила на сушу.
Ти зупинилась... Дружба твій кордон,
І не повіриш, я тебе почув.
Я був неправий, тому скажу "Пардон",
Я вибачаюсь, що тебе не чув.
Рік минув... А я не розкохав.
Так довго я тебе не розумів,
А тут для себе правду я пізнав,
Тебе не чув, бо взаємності хотів.
Так довго і швидко водночас,
Тебе для себе відкривав
І хочу ще... Щоб, може раз,
Тебе я дружньо обійняв.
© AuthorChe | АвторЧе
15.05.23
#Любов
#Життя
Роздуми про нерозділене кохання, яке триває рік. Автор визнає, що не чув подругу, бо хотів взаємності, але тепер розуміє і готовий задовольнятися дружніми обіймами.
Не такий як всі
Я не такий, які всі навколо,
Не так дивлюся в очі світу.
Колись казали, й кажуть знову,
Що я навчивсь життю радіти.
Люблю людей, люблю природу,
Країну, музику й пісні,
Близьких, кохану, навчання, роботу,
Усе подобається мені.
По життю ловив удачу,
Все що треба, я вже маю.
Якби не ви, забрів би в хащі
З думкою "себе шукаю".
Дякую життю за друзів,
За мою сім'ю найкращу.
За червоні маки в лузі,
За рідну Україну нашу.
За всі досягнення мої
І все, що ще колись здобуду.
За натхнення на вірші усі,
Й людей, які були і будуть.
За почуття мої прості,
За такі ж мрії та надії.
Життя, я дякую тобі,
За роки молодії.
© AuthorChe | АвторЧе
25.04.23
#Життя
Вірш-подяка життю, друзям, сім'ї, Україні та натхненню. Автор ділиться своїм вмінням радіти простому і визнає, що без близьких міг би заблукати в пошуках себе.
Еволюція кохання
Я давно розучився кохати,
Але сталося диво весною.
Гадав, що на все це начхати,
Але знов захопився тобою.
Відмова мені щось зробила.
Не біль, а бажання зростати.
Вона поета в мені пробудила,
Спонукала мене розвиватись.
Хотів показати як я згораю,
Як змінюється світ, а вся річ у тобі!
Кохання моє поступово зростає,
Прокидається янгол десь прямо в мені!
У темряві та минулому блукав.
Час минав і міняв мене по ходу.
Ти не можеш зрозуміти, ким я став,
Жага моя ще не проходить...
© AuthorChe | АвторЧе
14.04.23
#Любов
Короткий вірш про те, як відмова пробудила в авторі поета і бажання зростати. Кохання повільно зростає, і в темряві минулого прокидається янгол.
Поглинають мене думи..
Поглинають мене думи
Песимістичність бере гору.
Відразу мені стало сумно,
Неначе сталось якесь горе.
Не хочеться мені нічого...
Лишень я два бажання маю.
Щоб скінчились всі тривоги
І знайти ключі від раю.
На серці крижаний замок,
Стійкий до моїх почуттів.
За ним таїться сяйво зірок,
Туди дійти ще не зумів.
Але колись таки дійду,
Бо все ж я однолюб.
Ключі від раю я знайду,
Й торкнуся її ніжних губ.
©AuthorChe | АвторЧе
03.04.23
#Життя
#Любов
Меланхолійний вірш про песимізм, що бере гору. На серці крижаний замок, але автор вірить, що знайде ключі від раю і торкнеться губ коханої.
Я як...
Я як Хатіко, чекатиму на тебе,
Як янгол твій, з тобою поруч буду.
Мені лишень твоя усмішка треба,
Її нажаль — ніколи не забуду.
Ти мені як фортепіано,
Твориш музику душі.
Трохи форте, трохи піано
Грає в моїй голові.
Ти єдина така в цьому світі,
Мій наркотик, залежність моя.
І не зможу спокійно я жити,
Якщо зникнеш ти з мого життя.
Усмішка твоя душу гріє,
А обійми — сонця тепліші.
Завжди теплотою віє,
День за днем жадаю більше.
З тобою бути приємно,
Неначе падаю в нірвану.
Ти частина невід'ємна
Мого життя, моя кохана.
©AuthorChe | АвторЧе
18.03.23
#Любов
Порівняння кохання з вірністю Хатіко, музикою фортепіано та наркотичною залежністю. Кохання зігріває, як сонце, і автор не уявляє життя без своєї єдиної.
Не знаю😅...
На лаві, собі у дворику,
Я відпочиваю, гуляю.
Тут в шостому під'їзді,
Моя кохана грає.
Надворі тихо, темно,
Лиш музику ту чути.
Мабуть, таки даремно,
Я захотів її забути.
Сиджу собі й гадаю,
Можливо ще не пізно.
Чи покоха, незнаю,
Мене красунька ніжна.
Тому собі, для себе,
Я віршики складаю.
Пишу прості пісні
I потім їх співаю.
Коротше складно тут,
Бо поки ту кохаю
Мене кохає інша,
А я її втрачаю...
Для мене гарний друг,
Я для неї більше.
Можливо треба вибрати,
Ту, що кохає, іншу.
Таке питання стало,
А так спокійно жили😅.
Не люблю вибирати,
А що тут ви б зробили?)
© AuthorChe | АвторЧе
02.02.23
#Любов
Легкий іронічний вірш про любовний трикутник: автор кохає одну, а його кохає інша. Постає складний вибір, який він виносить на суд читача.
Я відпустив....
Навіщо ти шукаєш
зустрічі з іншим кохана?
Моє серце так вбиваєш,
Не загоюються рани.
І догорає, зникає як дим,
Кохання моєї зорі...
За для тебе пожертвував всим,
В надії сумував по тобі...
Не озирнулася назад,
Ти йдучи назавжди.
Як ти живеш, без мене,
Кохана, розкажи.
Моя зірка, відрада душі,
Біла лебідка моя!
Тільки тобою живу
І лиш для тебе я.
Цю чисту щирість почуттів
Не зрозуміла ти.
Тебе одну я лиш хотів,
Та втратив назавжди.
Жаль, що як мріялося
не склалася доля.
Не воскресити кохання,
Не загасити болю.
За нас двох ти
все вирішила сама,
Згас у тобі вогонь...
На серці у тебе зима.
Я лиш побажаю тобі,
коханою комусь стати.
Я удачі бажаю знову,
Не буду я в відчай впадати.
Нехай ти тепер не зі мною,
Моя мила, про мене забудь.
Нехай ми розлучилися з тобою,
Щасливою, мила, будь)
© AuthorChe | АвторЧе
28.01.23
#Любов
#Життя
Вірш-прощання з коханою, яка пішла до іншого. Автор відпускає її з болем, але бажає щастя, хоча його серце крається. Сповнений смутку і благородства.
Сім'я
Для когось сім'я це лиш рідні,
Брат, сестрa, чоловік чи дружина.
Для мене сім'я це всі близькі,
Мої друзі, кохана, родина.
Від таких не чекаєш ти зради,
За для них стіною станеш.
Їм приємно щось дарувати,
І секретів від них ти не маєш.
Це ті всі хто тобі дорогий,
Милий дім, де тобі завжди раді.
Це люди, які сприймають тебе,
Таким який є ти насправді.
Цінуйте час, що ви маєте,
Бабусю, дідуся і батьків,
Людину ту що кохаєте,
Не жалкуй на розмови слів.
Допомога якась невеличка,
Прибрат принести, помити.
Або за своїм побажанням,
Подарунок коханій купити.
Щоб пізніше, десь років в 70,
Ми згадували це сьогодення.
І щоб нежалкували в нічому,
А згадали бабусине варення)
© AuthorChe | АвторЧе
12.01.23
#Життя
Теплий вірш про родину та близьких людей, які не зрадять. Заклик цінувати кожну мить з батьками, бабусею, коханими і піклуватися про них, щоб потім не жалкувати.
Гумореска про стоматологів
Прийшов в стоматологію,
Крики різні чути.
В роті смак зубів,
Можна тут відчути.
Люди в білих халатах,
Стоять над тобою,
В роті в тебе борються,
З проблемою зубною.
А ти сидиш ніякий,
Сверлять зубки вже.
Болить чи не болить,
Вже не хвилює тебе.
Чекаєш в кріслі ти,
Чекаєш миті тої,
Коли дороблять все,
І випустять на волю.
І пофіг хто ви є,
Дорослі ви, чи діти.
Стоматологів не люблять,
майже всі на світі :)
© AuthorChe | АвторЧе
27.12.22
#Життя
Жартівливий вірш про візит до стоматолога: крики, біль, свердління і бажання швидше вирватися на волю. З гумором описується загальна нелюбов до зубних лікарів.
Coн(2)
Перед сном я мрію,
Про зустріч із тобою.
Гадаю, життя не просто так,
Звело тебе зі мною.
Заснув, і, увісні,
Ніжність я відчув.
Явилась ти мені,
Я голос твій почув.
Відчув твій ніжний погляд
І карі оченята.
Таким напевне б заздрили
Усі інші дівчата.
Ти підійшла до мене,
На носочки стала.
Щось прошепотіла
І ми разом впали.
Лежимо і дивимося
На місяць і на зорі.
Ти до мене притулилася,
І ми немов на морі.
Просто колихаємось,
Як човник на воді.
Ніжно обіймаємось,
Там лиш ми, одні.
Я увісні засинаю,
Тут я поруч з тобою.
"–Тебе одну я кохаю,
Хоч тут ти зі мною..."
© AuthorChe | АвторЧе
25.12.22
#Життя
#Любов
Ніжний сон про зустріч з коханою: вона підходить, вони падають разом, дивляться на зорі і колихаються, немов на морі. Уві сні автор освідчується їй.
Лісова пісня
В душі пісня гарна лунає,
Слова усі відстутні там.
Кличе вона мене на природу,
Знову я гуляю по лісам.
В пошуках мелодії тієї,
Ходжу я скрізь, за небокрай.
Та не знаходжу там своєї,
Не знаходжу там свій рай.
Моя мелодія – то спів
Моєї ніжної, милої красуні.
Немає в світі таких дів,
В яких гарніші обертони юні.
Таємнича вона і ласкава,
А її очі, сяють немов цитрин.
Зігріває, немов взимку кава,
Пришвидшує метаболізм клітин.
Я бачив ту мелодію далеко,
На зустріч я до неї йшов.
А вона від мене заховалась,
Шукав-шукав, та не знайшов...
По серед лісу загубився,
Втрачаю віру та надію.
"-Можливо десь я помилився,
Можливо не про те я мрію?"
Пустився сніг, я замерзаю,
І згадую теплі моменти.
Як свою милу обіймаю,
Як роблю їй компліменти.
Заснув... І раптом поруч,
З'явилася моя миленька.
Мене обіймами зігріла,
Дала теплий плед гарненький.
З лісу вивела, дорогу показала,
Свою гарну пісню мені наспівала.
Як вийшов, залишилась лише сова,
Ось так причарувала, пісня лісова
© AuthorChe | АвторЧе
19.12.22
#Любов
#Фантазії
Романтична фантазія про пошук мелодії в лісі, яка виявляється співом коханої. Автор блукає, замерзає, але дівчина з'являється уві сні, зігріває і виводить з лісу.
Ми лежимо на траві...
Ми лежимо на траві, сузір'я шукаємо.
Грають наші улюблені пісні.
І ми, здається, весь світ зупиняємо.
Час застигає немов увісні.
Ти вказуєш пальцем на небо
І ніжно мене обійняла.
І я пригорнувся до тебе,
Іскорка в мені запалала.
Твої очі в мої споглядають,
А волосся лоскоче мене.
Ох тії очі, вони немов сяють.
І це сяйво з думок не мине.
Твій погляд ніжний та милий,
Немає такому рівних.
З тобою, я щасливий.
Тобі немає подібних...
© AuthorChe | АвторЧе
01.12.22
#Любов
#Фантазії
Ідилічна картина: двоє лежать на траві, шукають сузір'я, час зупиняється. Погляд в очі, обійми, щастя — короткий, але дуже теплий момент близькості.
Її очі не схожі на зорі
Її очі не схожі на зорі,
Живий вогонь палає там.
Без неї вечори прозорі
Без неї я морально сам.
Її докори - посланці прохолоди,
Як скошена трава серпнева.
Її голос чиста насолода,
Вона божественна, моя королева.
Її блиск затьмарює сонце.
І кров замерзає в її тіні.
Таке щастя не в кожній в долонці,
Вона породжує мрії мої...
І я знову тебе наберу,
Твій ніжний голос чути хочу.
Приїду в гості, тебе заберу,
І прогуляємось охоче.
Досить тобі обійняти мене,
Тане як свічка душа моя.
З фантазій моїх цей сюжет не мине,
Я твій назавжди - ти нічия.
Гуляємо ми в парку разом,
Місяць нас супроводжав.
І своїм безмежним сяйвом
Красу природи показав.
Вітерець здійняв волосся,
Тебе я пригорну охоче.
Які прекрасні твої очі,
Тобі на вушко прошепочу...
© AuthorChe | АвторЧе
23.11.22
#Любов
#Фантазії
Вірш-захоплення очима коханої, які палають живим вогнем, яскравішим за зорі. Її голос — насолода, блиск затьмарює сонце. Автор мріє про прогулянку в парку.
Зізнання
Ти в моїх думках,
щодня і щоночі.
Я немов залежний
коли бачу твої очі.
Чому снишся мені,
приходиш у снах?
Від твоєї вроди,
мені зриває дах.
Як разом, літаємо
ми в країні мрій,
Я тебе кохаю,
любов'ю мене зігрій.
Притулись до мене
своєю головою,
Нікуди не тікай,
просто побудь зі мною.
Я вокал, ти фортепіано,
акомпонуй мені,
Давай поринемо у танець,
у моєму сні.
Ти для мене друге Сонце,
грієш моє серце,
Яке в темпі менуету,
лиш для тебе б'ється...
© AuthorChe | АвторЧе
13.11.22
#Життя
#Любов
Коротке зізнання в коханні: дівчина сниться щоночі, автор просить її притулитися і побути з ним. Вона — друге сонце, а його серце б'ється для неї в ритмі менуету.
Cuore mio, ti amo
Я кохання своє зустрів
І не знаю, що робити.
Неначе попав в країну снів,
Як мені без неї жити...
Сижду й дивлюся на неї
І не відведу очей.
Вона для мене наче фея,
Муза всіх моїх ідей.
Я тебе кохаю, скажу тобі,
І ми вдвох посміхнемось.
Зустрінемось в країні снів
І в танці обіймемось...
Ти в світі єдина така,
Більше такої ніхто не знайде.
Весь інтернет шукає,
Але й подібної немає ніде...
Снишся мені щоночі,
Не контролюю себе.
Лиш на мить стуляю очі
І бачу лиш тебе...
Я тебе кохаю скажу тобі,
А ти мені усміхнешся.
Й своїми губами до моїх,
Ти ніжно доторкнешся....)
© AuthorChe | АвторЧе
22.10.22
#Життя
#Любов
Романтичний вірш про зустріч з коханням, яке змінило все. Вона — фея, муза, єдина у світі. Автор мріє про поцілунок уві сні і зізнається в коханні.
Окуляри
Дивлюсь в рожеві окуляри
І вмить від того завмираю.
У них тону, в душі ні хмари,
Щодня собі їх уявляю.
А як її я обійму,
Одразу легше і тепліше,
Невже знайшов свою одну,
З якою світ весь яскравіше?)
Її усмішка — незрівнянна,
Очі — осіння, кленова алея.
Ніжне, шовкове волосся,
Моя безцінна лотерея.
Під парасолькою моєю,
В дощик ми разом гуляли.
Під час тривоги у Черкасах,
Ми про любов пісні співали.
З нею піду я хоч за хмари,
Коли подивлюсь їй у очі.
Коли дивлюсь їй в окуляри,
Я бачу те, чого так хочу...
© AuthorChe | АвторЧе
10.10.22
#Життя
#Любов
Символічний вірш про рожеві окуляри, крізь які автор бачить світ яскравішим завдяки коханій. Її усмішка, очі, волосся — безцінні. Спогади про прогулянки під дощем і співи під час тривоги.
Скеля(ua version of "Скала")
Ліс березовий,
І ми на краю гори.
Небо зоряне,
Там де зостались лише ми.
Тут на висоті,
Кожен пише як Стендаль.
І в цій пустоті,
Втрачається життя мораль.
Ти, була і ні,
Втекла від мене у гаї.
Залишилась у моєму сні,
Ти лиш фантазії мої.
Ліс березовий,
Стою я на краю гори.
Небо зоряне,
Там, де разом були ми.
Місяць та тиша,
Погляд опускаю вниз.
А там лиш темрява,
І десь чутно вітру свист.
Один на зорі озирнуся,
Ніхто любов'ю не зігріє.
І лиш просто усміхнуся,
Поки когось щастя гріє.
© AuthorChe | АвторЧе
03.10.22
#Любов
#Фантазії
#Переклад
Українська версія вірша 'Скала' (переклад). Самотність на краю скелі, спогади про минулі почуття, темрява і вітер. Автор усміхається, поки когось іншого гріє щастя.
Тій, моїй єдиній
У буднях спокійно сірих,
У солодких гріхах звичайних.
Серед красунь нещирих
На лініях трамвайних.
Жив я вчора, як усі,
Звичним своїм життям.
Але раптом моє таксі,
Змінило життєвий напрям.
Мов грозою схвильований,
Як же ти так посміла.
Обійти алгоритм шифрований
Стати мені, як повітря потрібна?
Відсутньою частиною,
Тою моєю єдиною.
Дівчино, красунечка моя!
Нехай усі помруть від заздрості,
Нехай здаюся божевільним я,
Немає без тебе радості.
Мені без тебе Сонце,
Просто на небі іскорка.
Засяяла в моє віконце!
Ніжна, люба, близька моя!
Губи твої та руки,
Твій погляд такий знайомий.
Серце кидає в муки,
Ночі стають безсонні.
То жар, то тремтіння по тілу,
У тисячі вольт розряди.
Як же ти так посміла,
Для мене нагородою стати?
Відсутньою частиною,
Тою, моєю єдиною...
© AuthorChe | АвторЧе
21.09.22
#Любов
Зізнання дівчині, яка змінила звичне життя автора. Вона стала потрібною, як повітря, його єдиною, відсутньою частиною. Без неї сонце — лише іскра, а ночі безсонні.
Зоряна ніч
Поле, нічне небо, зорі.
Тихий вітерець гуляє.
Сидить одна дівчина в полі,
В безхмарне небо споглядає.
Сидить сама-самісінька,
Когось вона чекає.
З кимось переписується,
Думки розповідає.
Уявляє простирадло,
Як з другом там лягає.
І як дивиться на зорі,
Поки він вірша читає.
А зорі тихо миготять
І іноді немов живі.
Одна зоря впала поруч,
Кришталь лежить в траві.
Замріяна, сама сидить,
Сльози течуть по щоці.
Але щось було не так,
Залишилась зоря в руці.
Її стискає міцно і бажає,
Щоб здійснилась її мрія.
Щоб ніколи не була сумна,
І щоб не була більше одна....
© AuthorChe | АвторЧе
25.08.22
#Фантазії
Фантазійна картина: дівчина сама в полі вночі дивиться на зорі, чекає на друга, уявляє спільне майбутнє. Падає зірка, вона загадує бажання більше не бути самотньою.
Я можу просто мовчати...
Я можу просто мовчати
Бути в твоїй голові.
Не можу тебе не кохати,
Ти в моїй крові.
Я тебе завжди чекаю
Як чекаєш ти.
Якщо потрібно тобі щось
Готовий допомогти.
Я пам'ятаю твої мрії
І наші спільні бажання.
Як дивлюся на твої вії,
То зникають всі страждання.
Я пам'ятаю наше місце,
Пам'ятаю захід сонця .
Де перший раз поцілувала
Тобою коханого хлопця.
Мені все як є скажи,
Ми з тобою чотири роки.
Але я й так розумію,
Що чекаєш моїх кроків.
Я з тобою одне ціле,
Як разом – без страху.
Як дивилися на зорі
Й співали на даху.
А може зараз, як тоді,
Підемо вночі гуляти?)
Станемо на міст кохання
На зорі споглядати.
Вип'ємо по чашці кави
І будемо співати.
Прогуляємось на славу
І підемо спати.
Увісні скажу тобі,
Що тебе кохаю.
І без тебе я собі
Життя не уявляю....
© AuthorChe | АвторЧе
17.08.22
#Життя
#Любов
Вірш про глибокий зв'язок: автор може просто мовчати, але завжди поруч. Він пам'ятає всі мрії, місця, моменти. Пропонує піти на міст кохання, випити кави і зізнатися уві сні.
Ні війні або нет войне
Я скажу, ні війні!
Не можу спостерігати
Як друзі палають в вогні.
Ні війні! Можете не вірити
Це все остогидло мені.
Ні війні! Шкода мені всіх тих
Кого позбавили рідні.
Ні війні! Ні війні...
Я скажу, нет войне!
Не могу наблюдать
Как друзья горят в огне.
Нет войне! Можете не верить
Это все надоело мне.
Нет войне! Жаль мне всех тех
Кого убили в нашей стране.
Нет войне! Нет войне...
Кожен день сирени,
Кожен день ракети.
Сім'я в підвал тікає
Рашист готує міномети...
Як в такому жити?
Куди усім діватись?
Потрібно щось робити
Бо нема куди ховатись
Каждый день тревога,
Незнаем что и делать,
Каждый день приходится
От ракет нам бегать.
Не пойму к чему,
Зачем эти напасти?
Не даёте жить спокойно
,
Захотелось больше власти?
Так её не будет,
Будем мы стоять.
И свою страну
От вас, орков охранять!
Чому страждають діти?
Чому страждають люди?
Не вмієте жити спокійно,
Робите війни всюди.
Навіщо вам ті смерті?
За що ви помираєте??
Нічого не вмієте цінити,
Нікого не кохаєте.
Я вас всех не понимаю,
Зачем эта война?
Земли наши чистые
Убиваете как сарана.
Хорошо жить не даёте
Ни себе ни нам .
Вы по сути не живёте,
Всё превращаете в хлам.
Почему же вы пристали,
Почему жить не даёте?
Сами вы себя спросили?
То спросите и поймёте...
© AuthorChe | АвторЧе
14.08.22
#Життя
#Війна
Антивоєнний вірш, написаний українською та російською мовами. Крик душі проти війни, ракет, смертей. Захист своєї землі, нерозуміння агресії та біль за дітей і загиблих.
Дощ
Ні хмари на душі,
Надворі дощ іде.
Пишу нового вірша,
Іде дівча сумне.
Руденька, дуже мокра
По калюжах йде.
Напевне щось недобре,
На душі їй зле.
Беру я парасольку,
На зустріч їй іду.
І ту дівчиноньку
Додому я веду.
Вона стала ясніше,
Мені усміхнулась.
Дощ іде сильніший,
До мене пригорнулась.
Ми просто розмовляли,
Гроза нас не лякала.
Вона номер телефону
Для мене написала.
Було обом приємно,
Дощ не заважав.
І я красуню ту
Таємно покохав...
Ми вже біля дому,
Ось уже й кінець.
З уст наших пролунала,
Пісня двох сердець....
© AuthorChe | АвторЧе
06.06.22
#Любов
#Фантазії
Романтична історія зустрічі під дощем: автор бачить сумну руду дівчину, проводжає її з парасолькою, вони розмовляють, і вона дає номер телефону. Зародження кохання.
История любви
Вечером на лавочке, девочка сидела.
Играла на гитаре и красиво пела.
Её нежный голос он узнает с далека.
Красивая девица покорила паренька.
Он тогда впервые, кого-то полюбил.
Сдерживать эмоции, нехватало сил.
Взял цветы, шампанское и к ней он побежал.
И о своей любви он той девице рассказал.
Девица удивилась и перестала петь.
Она неожидала что он ей даст ответ.
Ведь его любила уже не первый день.
Они поцеловались и расцвела сирень.
© AuthorChe | АвторЧе
19.05.22
#Любов
#Фантазії
Коротка історія: дівчина співає під гітару, хлопець закохується, біжить до неї з квітами і шампанським, освідчується. Виявляється, вона давно чекала цього. Щасливий фінал.
Погляд
Їду в автобусі в місто велике,
Навпроти мене дівчата сидять.
Дивлюсь їм в вічі і посміхаюсь,
Мої радісні очі їх веселять.
Погляд від мене не відривають,
Неначе фліртують, щось хочуть сказати.
І між собою собі розмовляють,
Не можуть очі відірвати.
І так всю дорогу ми розмовляли,
Мовою погляду і щирої усмішки.
Можливо навіть покохали,
Типу як друзі, зовсім трішки.
Таких дівчат у нас багато,
Сором'язливих, мовчазних.
Я з ними розмовляю радо
Мовою погляду, а ти не з таких?)
© AuthorChe | АвторЧе
14.05.22
#Життя
Спостереження в автобусі: дівчата не відривають погляду від автора, вони спілкуються мовою очей та усмішок. Автор називає це фліртом і відзначає силу такого мовчазного спілкування.
Різні світи
Сидить навпроти мене,
Дівчина екзотична.
Щось про себе мувить,
Вся файна, симпатична.
Як дивлюсь в її очі,
Посміхається вона.
І пахне так приємно,
Як аромат вина.
Сиджу й милуюся,
Незрівнянною красою.
І уявляю як спілкуюся,
З нею неземною.
А так заговорити,
З нею я не можу.
Сиджу й спостерігаю,
На свою вельможу.
© AuthorChe | АвторЧе
12.05.22
#Життя
Короткий вірш про дівчину, яка сидить навпроти. Вона красива, екзотична, посміхається, але автор не наважується заговорити, лише спостерігає і уявляє спілкування.
Художниця моя
Десь, на планеті Земля,
Дуже далеко від мене.
Малює, дівчина одна
Небо, травицю і клени.
Творить для усіх,
Ділиться знаннями.
Поширюючи щастя, сміх,
Вона обходить ями.
Відтворює красу,
Що хоче показати.
З метою однією,
Любити навчати.
Вдивляюся в картину,
Я бачу там життя.
І дивлюсь не хвилину,
На кольорів злиття.
Ці спогади у пам'яті
Надовго полишу.
І про свою художницю,
Вірша напишу....
© AuthorChe | АвторЧе
28.04.22
#Любов
#Фантазії
Вірш-посвята художниці, яка дарує світу красу через малюнки. Автор вдивляється в її картини, бачить у них життя і обіцяє зберегти ці спогади, написавши вірш.
Мій друг
Зі школи з ним ми - одне ціле,
І зараз нас не роз'єднати.
Разом шкільне життя прожили,
І зараз можем погуляти.
Чого ми тільки не творили,
Пройшли ми разом пекло й рай.
Пляшки в халабуді разом били,
Разом обійшли білозірський край.
Зранку до ночі я був в нього,
В футбол грали, вдома сиділи.
Не розповім я вам усього,
Бо багато з ним прожили.
Бро такий - один на світ,
Подібних дуже мало.
З ним і в воду, і в політ,
Ця дружба багато дала.
Бажаю й вам знайти таких,
Які вас зрозуміють.
Допоможуть в проблемах непростих,
Й дадуть життю надію...
© AuthorChe | АвторЧе
21.02.22
#Життя
Вірш про найкращого друга зі школи. Разом пройшли пекло і рай, ділили все. Автор цінує цю дружбу і бажає кожному знайти такого друга, який зрозуміє і підтримає.
Душа поета
Душа поета, що страждає,
Жалю до власника немає.
Що відчуває, те й дає,
Завжди натисне на своє.
Але якщо її хтось ранить,
Або її власника зрадить.
Негатив весь набирає,
І тоді вона страждає.
Поет чекає тої миті,
Що прийде той у цьому світі.
Що всі страждання прожене,
Що сумніви всі забере.
І подарує ту любов,
Що дасть надію знов і знов.
Що полегшить нам життя,
Як не святому каяття.
Щоб панував в житті мажор,
Сміх, радість, зник увесь мінор.
Душа тоді у спокої й любові,
І я чекаю миті тої...
© AuthorChe | АвторЧе
09.12.21
#Життя
Роздуми про душу поета, яка страждає, коли її ранять. Поет чекає на ту людину, яка прожене страждання, подарує любов і змінить мінор на мажор.
Тато
Чоловік, що має досвід,
Навчає нас всьому.
Підкаже, допоможе,
За це я дякую йому.
Світ мені відкрив,
Став моїм кумиром.
Поділився досвідом,
А я став гарним сином.
Нівчому не відмовить,
Завжди поруч буде,
Навчає нас як жити,
Цього я не забуду.
Натомість,я стараюсь,
Все з батьком наздогнати.
Щоб було що в старості,
Про молодість згадати....
© AuthorChe | АвторЧе
05.11.21
#Життя
Вірш-подяка батькові, який відкрив світ, став кумиром, завжди поруч. Автор старається наздогнати все з батьком, щоб потім було що згадати.
Подруга
Має одяг гарний,
доглянуте волосся.
Завжди настрій файний,
а до мене трохи "злося".
Поки сидить на лаві,
книжечку гортає.
Я про неї пишу,
вона цього не знає.
Я до неї звик...
і до її усмішки,
Бува про неї думаю,
але то зовсім трішки.
Не знаю, що й сказати,
тепло на душі.
Неможливо описати,
що відбувається в мені.
Тиша і дві лави,
по різні стіни ми.
І легкий запах кави,
ледь-ледь дійшов сюди.
Праворуч Jᴀᴢᴢ лунає,
ліворуч фортепіано.
Романтична обстановка,
все просто бездоганно.
Лагідна до мене,
Зігріває мою душу.
Разом з нею я піду,
І в жару, і в сушу.
Кожен день чекаю,
Тебе я у спортзалі.
Поки ти прийдеш,
А я вмощусь на лаві.
В цьому вірші теж,
Є ім'я чієсь.
То головоломка,
Знайдете його десь?)
© AuthorChe | АвторЧе
10.02.22
#Життя
Загадковий вірш про дівчину-подругу. Автор описує її, їхнє мовчазне спілкування в спортзалі під джаз, і пропонує читачеві знайти її ім'я, заховане в тексті.
Весна
Надворі ясне сонце сяє,
Мій світ народжується знов.
Сазан по морю весело ширяє,
Пора весняна і любов.
На фіалці з'являються листочки,
Повіяв теплий вітерець
І мрія веде мене потрошку,
І я беру свій олівець.
Народжуються нові вірші,
І я веду рукою по листку.
Природа біля мене все тихіше,
Вслуховується, що ж я напишу.
Ліс, небо і тварини,
Фотографія, що душу гріє.
Немає жодної людини,
Лиш я який сидить і мріє.
Місяць і зірки палають,
Показують ті краєвиди,
Де вівці весело гуляють
Й косулі, що прийшли попити.
Де квітне барвами природа,
Де стане тепло на душі.
Де та чарівна врода,
Підніме настрій вглибині.
Фото з кишені я дістану,
Щоб згадати минуле своє.
Відкрию клаптик і погляну,
На те, що колись було моє.
І на душі знов стало тепло
Вдивлюся я в небо,
На зірки, що сяють там,
Й скажу добраніч усім вам.
© AuthorChe | АвторЧе
07.02.22
#Життя
Весняний пейзажний вірш: пробудження природи, тепло, нові вірші. Автор сидить на природі, дивиться на місяць, зорі, згадує минуле за старою фотографією.
Скала
Лес березовый,
И мы на краю скалы.
Небо звездное,
Там где остались только мы.
Здесь на высоте,
Птицы улетают вдаль.
И в этой пустоте,
Теряется жизни мораль.
Ты, была и нет,
Убежала от меня.
Осталась в моем сне,
Ты лишь фантазия моя.
В лесу березовом,
Стою я на краю скалы.
Небо звездное,
Там где вместе были мы.
Луна и тишина,
Взгляд свой опускаю вниз.
А там лишь темнота,
И где-то слышно ветра свист.
Одиночество и грусть,
Никто любовью не согреет.
А я лишь улыбнусь,
Пока кого-то счастье греет.
© AuthorChe | АвторЧе
07.02.22
#Любов
#Фантазії
Російськомовний вірш про самоту на скелі. Березовий ліс, зоряне небо, спогади про втрачене кохання. Автор залишається один, усміхаючись чужому щастю.
Дівчина зі сну
Її голос - чиста насолода,
В фантазіях я слухаю й блукаю.
Зачарувала і обличчя врода,
Але нажаль в житті її немає.
Її шкіра - ніжна мов троянда,
Гладенька й тепла, немає з чим зрівняти.
Відблискує на сонці мов гірлянда,
Таку лиш я зумів сфантазувати.
Завжди весела і ласкава,
Поруч з нею приємно мені.
Але буває й трішки лукава,
Бажає залишити мене у сні.
В житті таких не так багато,
Зі ста буде лишень одна.
І тут ми починаєм міркувати,
Яка із всіх буде як та,
Що в сні до нас приходить,
Що нас красою зачарувала,
Що має розум й вроду,
Та яка справді покохала.
Тому ми шукаємо ту одну,
Що приходить до нас увісні.
Що не зрадить заради грошей,
Що дасть надію в цьому житті...
© AuthorChe | АвторЧе
06.01.22
#Життя
#Любов
Філософський вірш про пошук ідеальної дівчини, яка приходить у снах. Автор порівнює її з трояндою, гірляндою, і закликає не зупинятися, поки не знайдеш ту єдину в реальності.
Сон
Фортепіано увісні нас чекає,
Коли заграємо ніхто не знає.
Тому скоріше поринай у сон,
Зіграємо мелодію в унісон...
Тільки ми, в одному сні,
Вчимося жити як тоді,
Коли не знали ніякого болю,
Коли ми мали душевну волю.
Коли митець наш розвивався,
Коли хтось вперше закохався.
Життя наше - мелодія незнана,
Страшна й водночас кохана.
Поєднані разом мінор і мажор,
Частинками соло, частинками хор
Неначе вітерець що віє в море
Приносить надію, забере горе.
Після трохи повчимося співати,
Різні октави без сумнівів брати.
А потім будемо просто чекати,
Щоб знову почати мелодію грати.
Ця мелодія переросте у любов,
А потім реальність,ти замріяний знов.
Чекаєш на вечір щоб знову піти,
В сон де любов, кохана і ти...
© AuthorChe | АвторЧе
21.11.21
#Любов
#Фантазії
Сон як музична мелодія, де фортепіано, мажор і мінор переплітаються. Автор кличе поринути в сон, щоб разом творити музику і знайти любов, яка триває наяву.
Наша мова
Наша мова солов'їна,
Наймилозвучніша у світі.
Розмовляють нею в Україні,
За кордоном, батьки і діти.
Чиста й романтична,
Наша рідна мова.
Багата й поетична,
Наша мати слова.
Шепіт наших сердець,
"Я люблю, я кохаю".
Гомін тих смерек,
Я у мові вчуваю.
Навіть наша з вами,
Простесенька розмова.
Прояв нашої, рідної,
Української мови.
Хай славиться наша,
Гарна й солов'їна.
На весь світ прекрасна,
Мова України....
© AuthorChe | АвторЧе
23.10.21
#Життя
Патріотичний вірш про красу української мови — солов'їної, милозвучної, рідної. Вона звучить у серцях, у розмовах, і автор закликає славити її на весь світ.
Хто є Бог?
Милий Боже хто ти є?
Ота первісна суща сила.
Той хто наповнив серце моє,
Сутність яка все створила.
Подих вітру, запах моря,
Зводить гори, їх рівняє.
Океан безкінечний, як воля,
Той хто в пустелі пісок насипає.
Той хто кохання нам показав,
Гуманність, безпеку нам дав.
Свого єдиного, доброго сина,
За наші гріхи смерті віддав.
Дав нам розум, буття показав,
Гарні пейзажі, людину створив.
Нашу історію в псалмах описав,
Душу талантами всім наділив.
Подарував нам рідну мову,
Милозвучну перлину батьківщини.
Нашу ніжну, милу, солов'їну,
Чисту мову України.
То життя, наш вірний друг,
Він завжди разом з нами.
Вітру подих, гілки рух,
Ніжний голос мами.
Він надихає, надію дарує,
Своєю величчю людей чарує,
Світ мені він показав,
Про себе мені розказав....
© AuthorChe | АвторЧе
20.10.21
#Життя
Філософський вірш-роздум про Бога як першоприроду, творця, який дав людям розум, кохання, мову, природу. Бог — у всьому: у вітрі, голосі мами, у надії.
Мій вибір йти далі
Ввечері їй написав,
Що я щиро її покохав.
Вона прочитала, мовчала,
Такого ще не чекала.
Відповіла що бовдур я,
Що не мав її полюбити.
Що не вміє кохати сама,
Але можу її я навчити.
Й постало те питання,
Забути чи добиватись?
Я доб'юся свого кохання,
Я далі буду старатись.
Пізнаю все більше про неї,
Про милу мою карооку,
Про ту що гарніше феї,
Без якої не зроблю і кроку.
Маю чотири роки я,
Щоб навчити її покохати.
Зі мною ніколи вона,
Не буде знову страждати.
Душею мене зрозуміє,
Любов'ю зігріти зуміє.
Чекати кохану я буду,
До віку її не забуду.....
© AuthorChe | АвторЧе
15.10.21
#Життя
#Любов
Історія освідчення, на яке дівчина відповіла, що він бовдур, але додала, що він може навчити її кохати. Автор вирішує не здаватися і чекати, адже вона — його кароока.
Та, що не може кохати
Мила моя, кароока дівчина,
Зовсім не хоче кохати.
Боїться вона, що знову напевно,
Від любові буде страждати.
Кохала колись, гарного хлопця,
Свідомо йому довіряла.
А він її зрадив, взяв і покинув,
Ця подія в ній щось зламала.
Сенс моїх натяків розуміє,
Не хоче лиш їх приймати.
Не вірить, що хтось зуміє,
Чесно і щиро її покохати.
Можливо мої вірші покажуть,
Що не збираюсь її покидати.
І навчу її знову насправді,
Щиро когось покохати....
© AuthorChe | АвторЧе
15.10.21
#Життя
#Любов
Вірш про дівчину, яка розчарувалася в коханні через зраду. Вона боїться знову страждати, але автор сподівається своїми віршами показати щирість і навчити її кохати знову.
Очі дівочі
Жінка ідеал,
Має карі очі.
На її ніжне личко,
Я дивлюсь охоче.
Шовкове волосся,
Усмішка ласкава,
Мене зігріває,
Немов чорна кава.
Найбільш закохався,
В її оченята.
Гарні, привабливі,
Як кавові зернята.
Прекрасні й глибокі,
Що аж не видно дна.
Серце зупиняє,
Своїм поглядом вона.
В тих очах я бачу,
Радісне життя.
Що сильно відрізняється
Від нашого буття.
Ласкаве дитинство,
Миті яскраві.
Говорять мені,
Ті очі ласкаві.
Хочу дивитися,
В них без упину.
Дізнатись щось нове,
Про неї єдину.....
© AuthorChe | АвторЧе
08.10.21
#Життя
#Любов
Оспівування каріх очей дівчини, які нагадують кавові зернятка. В них автор бачить радісне життя, ласкаве дитинство, і готовий дивитися в них без упину.
Кохаю
Я тебе люблю
І чекаю вже давно,
Щоб сказати "I love you",
Але виходить не воно.
Бачу тебе щоночі,
Буває посеред дня.
Просто закриваю очі,
Ти муза мого життя.
Дівчино, давно тебе знаю,
Побачив ідеали твої.
І тут сказавши кохаю,
Соловей заспівав у мені.
Коханням душа моя повна
І в вірші тобі напишу.
Людина я не скромна,
Я тебе люблю...
© AuthorChe | АвторЧе
07.10.21
#Життя
#Любов
Коротке, але сильне зізнання в коханні. Дівчина — муза, що сниться і вдень, і вночі. Її поява розбудила солов'я в душі автора, і він просто каже: 'Я тебе люблю'.
Моя зіронька
Сьогодні зіронька
на небі та й замайоріла,
Сьогодні зіронька
зі мною та й заговорила.
Має очі гарні,
шовкове волосся,
Моя любов до неї,
як в полі колосся.
Вона як сонце
без якого не прожити,
Вона як джерело
із якого не напитись.
Її ніжний голосок,
як пісня вдалині,
Яку хочеться
слухати всі дні.
Вона як жар-птиця,
що в небі літає,
Дарує всім радість,
а сум відганяє.
Я хочу її спіймати
і любов подарувати,
Щастя дати
і від чар розчаклувати.
Життя прожити
й з нею бути,
Кохання моє
не забути ...
© AuthorChe | АвторЧе
06.10.21
#Любов
Народний стиль: зіронька заговорила з автором. Вона — сонце, джерело, жар-птиця. Автор хоче її спіймати, розчаклувати і прожити з нею все життя.
Мій світ(моє буття)
Пишу я пісні, люблю я співати,
Й мені до вподоби ці два таланти.
Тренерую я їх щодня без упину,
І стрімко як птах, в сьоме небо лину.
Мені до вподоби тексти писати,
Складати пісні і вам їх співати.
Мені допомагають сонце і душа
І в цьому формуються мрія моя.
Лети вдалину мрій своїх
І ніколи ти не покидай їх.
Не бійся нічого, будь-як вільний птах,
Злети до своєї мрії за один мах.
Будь собою не ховай почуття,
Щоб бути щасливим і сильним.
І тільки тоді потрапиш у буття,
Де світ буде добрим і мирним.
Іди куди хочеш, не відступай,
Просто в душі ці слова пам'ятай.
І переможеш усьому й завжди,
Зможеш досягти своєї мети...
© AuthorChe | АвторЧе
05.10.21
#Життя
Мотиваційний вірш про творчість і мрії. Автор займається улюбленою справою — пише пісні, і закликає не боятися, бути вільним, як птах, і йти до своєї мрії.
Дівча-таємниця
Щодня думаю про неї,
а вночі не спиться.
З голови не вилітає
дівчина-таємниця.
Я її кохаю,
обличчя ще не знаю.
Від таємного кохання,
душа в мені палає.
З нею час проводжу і
відповідь чекаю.
Вона зі мною грається,
а я пісні співаю.
Моє кохання все сильніше,
не згасає.
Ключ до її серця,
душа моя чекає.
Ми зустрілись,
нас разом доля звела.
Красу їй дала,
мене до неї привела.
Таємницю душі красуні,
скоро я пізнаю.
Ключ до ніжного серця,
в руці я тримаю...
© AuthorChe | АвторЧе
28.09.21
#Життя
#Любов
Інтригуючий вірш про таємничу дівчину, яку автор кохає, ще не знаючи її обличчя. Вона грається, а він співає. Віра в те, що ключ до її серця вже в його руках.
Ігуани
В кожного в житті,
є такі тварини .
які милуються собою,
а до інших як до псини .
холоднокровні,дістаючі,
покою не дають.
І ніхто не розуміє,
Їхніх діянь суть.
Саркастично розмовляють,
Нав'язують щось нам.
Нових жертв собі шукають,
На мозок роблять спам.
Іноді поводять,
Себе не краще кіз.
Їхні дії можуть,
Довести до сліз.
В кожного в житті,
Є такі тварини.
Від яких не захистить
Жодна субмарина.
Де б ти не ховався,
Вони тебе знайдуть.
Новий вид вампірів,
Що наші нерви п'ють.
Сенс їхніх діянь,
Ніхто не зрозуміє.
Протистояти їм,
Жоден не зуміє.
Як з таким жити,
Чи простої існувати,
В Їхньому оточенні
Вільно працювати?
В кожного в житті,
Є такі тварини.
Що лоскочуть наші нерви,
Немов ті перини...
© AuthorChe | АвторЧе
10.09.21
#Життя
Сатиричний вірш про людей-ігуан — холоднокровних, нав'язливих, які 'п'ють нерви'. Автор порівнює їх з вампірами і дивується, як з ними жити і працювати.
Розпад рад. союзу
Всі були рівні,
грошей не мали.
їздили в Польщу,
і там торгували
товарний обмін,
після роботи.
молоко на картоплю
і інші клопоти.
А водка в Польщі цінувалась,
файно, швидко продавалась.
а зарплати було мало,
на проїзд не вистачало.
на зупинці всі стоять,
вже тролейбус їде.
зайцем їдемо собі,
поки кондуктор не підійде.
якщо вчитель, то на уроці
ти книжок не маєш.
сам пишеш програму
і її ж читаєш
тож минуле наше,
смішне і трохи страшне.
З посмішкою згадуємо
і не забуваємо.
© AuthorChe | АвторЧе
04.09.21
#Життя
Ностальгійний вірш про життя після розпаду СРСР: товарний обмін, поїздки в Польщу, брак грошей, проїзд 'зайцем', саморобні програми в школі. Згадки з посмішкою.
Перша зарплата
Нова робота, прийшов працювати,
Мішки й таке інше я маю тягати.
Будують споруду, допомагаю,
Вільного часу зовсім не маю.
З ранку до вечора, тяжко працюю,
З колегами разом будівлю формую.
І так цілий місяць, щодня працювати,
І ось, дочекався своєї зарплати.
Радісно ввечері йду я до хати,
Беру всю сім'ю, веду їх гуляти.
До піцерії зайшли, піцу взяли,
Говорили собі і відпочивали.
Піца смачна, сік ще ми взяли,
І цей напій в рахунок додали.
До нас підійшли,ціну оголосили,
Зарплату кладу й батьки доплатили.
Цей день з сім'єю, я не забуду,
Тепер в моїй пам'яті нова споруда.
© AuthorChe | АвторЧе
23.08.21
#Життя
Реалістичний вірш про перший заробіток: важка праця на будівництві, отримання грошей і похід з сім'єю в піцерію, де довелося доплатити батькам.
Війна
Знову сонця захід,
я бачу перед собою.
І не кричить командир,
всім готуватись до бою.
Ми з товаришами зібрались
на м'якій чорній землі.
І згадуємо друзів,
полеглих на цій війні.
Пишу тобі я - зрозумій,
немає шляху назад,
я сам хотів би піти,
З тобою на водоспад.
Я прошу про одне,
і нічого не кажи.
Моє кохання не згасає
І ти любов збережи.
На нас чекає завтра бій,
Фатальний і останній,
І буде знов наша кров,
Проливатись як на майдані.
Війна триває і мине,
Ми знову будем разом.
І не покину я тебе,
На фронті під наказом...
© AuthorChe | АвторЧе
20.08.21
#Війна
Вірш від імені військового: ніч перед боєм, спогади про друзів, лист до коханої. Він обіцяє повернутися, але знає, що бій може бути останнім. Пророцтво про перемогу.
Під замком
Я одинак, немає в мене нічого.
4 стіни тримають подалі від усього .
Хотілося б тебе побачити і обняти,
Взяти твою ніжну руку і її поцілувати.
Бо я один,тебе поруч зі мною не має.
Моя душа, все сильніше тебе кохає.
Хотілося побачити і обняти.
Хотілося б с тобою трішки погуляти.
Піти в долину троянд дивитись на Дніпро.
Хотілося побачити в твоїх очах усе добро.
Та краса якою ти мене чаруєш мене зігріває,
Надіюсь ти мене почуєш.
Скоро коли зима закінчиться.
Зустрінемось там де тече водиця.
І знову прогуляємось парками Черкас.
В тих місцях,що не забули нас.
І знову відчуємо ту любов,
Що пробиває до сліз знов і знов.
А зараз почекаю кінця зими.
Щоб зустрілися нарешті ми....
© AuthorChe | АвторЧе
09.08.21
#Життя
Вірш про самотність і очікування. Автор зачинений у чотирьох стінах, але мріє про зустріч з коханою весною, про прогулянки парками Черкас і повернення любові.
Файне місто Черкаси
Я в файному місті,
Подібних немає.
Краса неймовірна,
Вас тут чекає.
Люди відкриті,
Є й хамовиті,
А так всі дружні,
І дуже привітні.
Я черкащанин,
То є місто моє,
Я в ньому виріс,
Зустрівся з любов'ю.
Тут рідна школа,
І мій садочок,
Пам'ять збереже,
На віки цей куточок.
© AuthorChe | АвторЧе
23.06.21
Коротка ода рідному місту Черкаси. Автор описує його красу, відкритих людей, згадує школу, садочок і дякує за те, що тут зустрів любов.
#Життя
